Новоархангельську селищну територіальну громаду відібрано для участі у проєкті «Лабораторії творчого діалогу в громадах».
«» - пошук по сайту
Фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку першої – третьої груп подають податкову декларацію платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015 № 578 із змінами та доповненнями (далі – Декларація), у складі якої формується додаток 1 «Відомості про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску» (далі – Додаток 1).
Визначення мінімального податкового зобов’язання для фізичних осіб – підприємців
Пунктом 177.14 ст. 177 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) фізичні особи – підприємці – власники, орендарі, користувачі на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, які здійснюють виробництво власної сільськогосподарської продукції, а також голови сімейних фермерських господарств, у тому числі щодо земельних ділянок, що належать членам такого сімейного фермерського господарства та використовуються таким сімейним фермерським господарством, зобов’язані подавати у складі річної податкової декларації додаток з розрахунком загального мінімального податкового зобов’язання (далі – МПЗ).Визначення мінімального податкового зобов’язання для фізичних осіб
Законом України від 30 листопада 2021 року № 1914 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень» для платників податків – фізичних осіб, у яких у власності та/або користуванні (оренді, суборенді, емфітевзисі, постійному користуванні) є земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь, вводиться поняття мінімального податкового зобов’язання (далі – МПЗ). Відповідно до п. 64 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі – Кодекс) першим роком, за який визначається мінімальне податкове зобов’язання, є 2022 рік. Платником у частині МПЗ є резидент, який володіє та/або користується (орендує (суборендує), на умовах емфітевзису, постійно користується) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь (п.п. 162.1.11 п. 162.1 ст. 162 Кодексу). Підпунктом 170.14.3 п. 170.14 ст. 170 Кодексу встановлено, що визначення загального МПЗ фізичним особам, які не зареєстровані як фізичні особи – підприємці, здійснюється контролюючими органами за податковою адресою таких осіб до 1 липня року, наступного за звітним. Звертаємо увагу, що платниками податку до бюджету сплачується лише позитивне значення різниці між сумою загального МПЗ та сумою сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів, пов’язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь. До загальної суми сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів для платника податку – фізичної особи включаються: податок на доходи фізичних осіб (далі – податок) та військовий збір з доходів від продажу власної сільськогосподарської продукції; земельний податок за земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь (п.п. 170.14.5 п. 170.14 ст. 170 Кодексу). Отже, вперше фізичні особи, які не зареєстровані як фізичні особи – підприємці, отримають податкове повідомлення-рішення з детальним розрахунком суми річного податкового зобов’язання з податку за земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь, до 01.07.2023. Слід зазначити, що у разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування (при оформленні таких взаємовідносин відповідно до чинного законодавства) МПЗ визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному Кодексом. Тобто, для фізичних осіб, які відповідно до норм Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України та Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161 «Про оренду землі» оформили взаємовідносини щодо передачі сільськогосподарських угідь в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування, МПЗ контролюючим органом не визначається. У такому випадку МПЗ за такі землі сплачує орендар. Розрахункова сума МПЗ визначається за формулами, встановленими ст. 381 Кодексу, в залежності від наявної нормативно грошової оцінки відповідної земельної ділянки або нормативно грошової оцінки 1 гектара ріллі по Автономній Республіці Крим або по області з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого Кодексом для справляння плати за землю; коефіцієнту та кількості календарних місяців, протягом яких земельна ділянка перебуває у власності, оренді, користуванні на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) платника податків. Звертаємо увагу, що відповідно до п. 67 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу тимчасово, для розрахунку МПЗ за 2022 та 2023 податкові (звітні) роки коефіцієнт застосовується із значенням 0,04. Сума податку у частині позитивного значення різниці між сумою загального МПЗ та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги площі кожної із земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, та сплачується (перераховується) до місцевих бюджетів за місцезнаходженням таких земельних ділянок. У разі згоди платника податку з визначеним контролюючим органом загальним мінімальним податковим зобов’язанням та/або розрахованою сумою річного податкового зобов’язання з податку такий платник зобов’язаний сплатити зазначену у відповідному податковому повідомленні-рішенні суму податку протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (п.п. 170.14.6 п. 170.1 ст. 170 Кодексу). Відповідно до п.п 170.14.6 п. 170.1 ст. 170 Кодексу, у разі незгоди платника податку з визначеним контролюючим органом загальним МПЗ та/або розрахованою у відповідному податковому повідомленні-рішенні сумою річного податкового зобов’язання з податку такий платник податку має право у порядку, встановленому ст. 42 Кодексу, протягом 30 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення звернутися до контролюючого органу для проведення звірки даних, використаних для розрахунку суми податку, з наданням підтвердних документів, зокрема щодо: земельних ділянок, що знаходяться у платника податку у власності та/або постійному користуванні або в оренді (суборенді, емфітевзисі), їх нормативної грошової оцінки та площі; суми доходу, отриманого від реалізації власної сільськогосподарської продукції; суми сплачених податків, зборів, платежів.Граничні строки подання податкової декларації про майновий стан і доходи
Податковим кодексом України (далі – Кодекс) передбачено, що податкову декларацію про майновий стан і доходи (далі – податкова декларація) подають: фізичні особи – підприємці (крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування) та фізичні особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність – до 01 травня року, наступного за звітним; громадяни, у яких виникає обов’язок щодо подання податкової декларації – до 01 травня року, наступного за звітним; До уваги! Якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем (п. 49.20 ст. 49 Кодексу).Основні випадки подання податкової декларації про майновий стан і доходи
Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом. Порядок подання декларації про майновий стан і доходи (далі – податкова декларація) та оподаткування доходів фізичних осіб встановлено розділом IV Податкового кодексу України (далі – Кодекс). Певну частину доходів фізичних осіб складають доходи у вигляді заробітної плати. З таких доходів, як і з багатьох інших видів доходів, податок утримується і сплачується податковими агентами, як правило, роботодавцями. До уваги! Податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб – це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі. Однак в деяких випадках фізичним особам необхідно самостійно обчислити суму податку (збору) шляхом подання до податкового органу податкової декларації, в якій розраховується сума податку на доходи фізичних осіб (далі – податок) та військовий збір, що підлягає сплаті до бюджету. У той же час Кодекс не тільки встановлює цей обов’язок, а й надає платнику податків можливість подання податкової декларації при виникненні у фізичної особи права на отримання податкової знижки і поверненню надміру сплаченого податку у зв’язку з виникненням цього права. Отже, випадки, за яких платники податку зобов’язані самостійно обчислити суму податку (збору), що підлягає сплаті до бюджету за результатами звітного податкового року шляхом подання до податкового органу податкової декларації встановлені розділом IV Кодексу, до яких відносяться: • отримання окремих видів доходів, що не підлягають оподаткуванню при виплаті, але не звільнених від оподаткування (п.п. 168.1.3 п.168.1 ст. 168 Кодексу) (суми заборгованості, за якими минув строк позивної давності; нецільова благодійна допомога понад установлену норму; додаткове благо, тощо); • отримання доходів від особи, яка не є податковим агентом (від інших фізичних осіб (резидентів або нерезидентів)) (п.п. 168.2.1 п.168.2 ст. 168 Кодексу) (спадщина; подарунки; доходи від оренди майна іншій фізичній особі, доходи від операцій з продажу (обміну) рухомого та нерухомого майна, у випадках передбачених Кодексом, тощо); • іноземні доходи (п.п. 170.11.1 п. 170.11 ст. 170 Кодексу); Податкову декларацію також зобов’язані подавати: • фізичні особи, які отримують доходи від підприємницької діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування (ст. 177 Кодексу); • фізичні особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність (ст. 178 Кодексу); • іноземці, які за результатами звітного року набули статус резидента України мають відобразити доходи з джерелом їх походження в Україні та іноземні доходи ( п.п. 170.10.4 п. 170.10 ст.170 Кодексу); • платники податку – резиденти, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, не пізніше 60 календарних днів, що передують виїзду (п.179.3 с.179 Кодексу). Разом з тим Кодексом передбачені випадки, за яких платник податку звільнений від подання податкової декларації. Це стосується платників, які отримали доходи: • від податкових агентів, які згідно з розділом IV Кодексу не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу; • виключно від податкових агентів незалежно від виду та розміру нарахованого (виплаченого, наданого) доходу, крім випадків, прямо передбачених розділом IV Кодексу; • від операцій продажу (обміну) майна, дарування, дохід від яких відповідно до цього розділу не оподатковується, оподатковується за нульовою ставкою та/або при нотаріальному посвідченні договорів, за якими був сплачений податок відповідно до розділу IV Кодексу; • у вигляді об’єктів спадщини, які згідно з розділом IV Кодексу оподатковуються за нульовою ставкою податку та/або з яких сплачено податок відповідно до п. 174.3 ст. 174 Кодексу. Окрім того, п. 179.4 Кодексу визначає коло осіб, які звільняються від обов’язку подання податкової декларації. Платники податку звільняються від обов’язку подання податкової декларації незалежно від виду й суми отриманих доходів платниками податку, які: є малолітніми/неповнолітніми чи недієздатними особами й водночас перебувають на повному утриманні інших осіб (у т.ч. батьків) і/або держави станом на кінець звітного податкового року; Важливо! Податкова декларація від імені платника податку, який є неповнолітньою особою або особою, визнаною судом недієздатною, має бути подана опікуном або піклувальником (одним з батьків) до контролюючого органу за місцем проживання неповнолітньої особи (особи, визнаної судом недієздатною). перебувають під арештом або є затриманими чи засудженими до позбавлення волі, перебувають у полоні чи ув’язненні на території інших держав станом на кінець граничного строку подання податкової декларації; перебувають у розшуку станом на кінець звітного податкового року; перебувають на строковій військовій службі станом на кінець звітного податкового року.
Зважаючи на поширення у соціальних мережах неправдивої інформації щодо запровадження обов’язкового застосування РРО/ПРРО усіма суб’єктами господарювання сфери торгівлі, Державна податкова служба України інформує, що відповідно до абзацу другого преамбули Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265) визначено, що встановлення норм щодо незастосування реєстраторів розрахункових операцій в інших законах, крім Податкового кодексу України, не допускається.
Також згідно з пунктом 6 статті 9 Закону № 265 РРО/ПРРО та розрахункові книжки не застосовуються при продажу товарів (наданні послуг) платниками єдиного податку (фізичними особами – підприємцями), які не застосовують реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій відповідно до Податкового кодексу України.
Зазначена вимога Закону № 265 кореспондується із пунктом 296.10 статті 296 Податкового кодексу України, відповідно до якого РРО/ПРРО не застосовуються платниками єдиного податку першої групи.
Звертаємо увагу, що Державна податкова служба України не планує розширювати коло платників податків на яких поширюватиметься обов’язок застосування РРО/ПРРО
Кожен із співвласників має право на декларування своєї частини об’єкта житлового нерухомого майна, придбаного за рахунок доходів, з яких не були сплачені або сплачені не в повному обсязі податки і збори, з урахуванням норм Цивільного кодексу України.
Згідно з п.п. «б» п. 4 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями об’єктами одноразового (спеціального) добровільного декларування можуть бути нерухоме майно (земельні ділянки, об’єкти житлової і нежитлової нерухомості), що належить декларанту на праві власності (в тому числі на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності) і знаходиться (зареєстроване, є на обліку тощо) на території України та/або за її межами станом на дату подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації.
Відповідно до частини першої ст. 368 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV із змінами та доповненнями (далі – ЦКУ) спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Частиною другою ст. 370 ЦКУ визначено, що у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Отже, кожен із співвласників має право на декларування своєї частини об’єкта житлового нерухомого майна, придбаного за рахунок доходів, з яких не були сплачені або сплачені не в повному обсязі податки і збори, з урахуванням норм ЦКУ.
Якщо статутом підприємства визначено основним видом діяльності торгівля або громадське харчування та проведення діяльності відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 15 червня 2006 року № 833 ”Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування населення” із змінами та доповненнями, то дане підприємство відноситься до підприємств торгівлі або громадського харчування.
Відповідно до ст. 62 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV із змінами та доповненнями (далі – ГКУ) підприємство - це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому ГКУ та іншими законами.
Згідно з ст. 58 ГКУ установчими документами суб’єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб’єкта господарювання.
В установчих документах повинні бути зазначені найменування суб’єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.
Статут суб’єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб’єкта господарювання, а також інші відомості, пов’язані з особливостями організаційної форми суб’єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.
Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб’єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб’єктами відповідно до закону.
Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту.
Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010 (далі – КВЕД ДК 009:2010) затверджена наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 № 457 із змінами та доповненнями (далі – Наказ № 457).
Абзацом другим розд. 1 Наказу № 457 визначено, що основне призначення Класифікації видів економічної діяльності – визначати та кодувати основні та другорядні види економічної діяльності юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців. Другорядні види економічної діяльності – це будь-які інші (крім основного) види економічної діяльності суб’єкта з виробництва товарів або надання послуг (абзац тринадцятий розд. 4 Наказу № 457).
Основний вид економічної діяльності – це вид діяльності суб’єкта, на який припадає найбільший внесок у валову додану вартість (або інший визначений критерій) (абзац дев’ятнадцятий розд. 4 Наказу № 457).
Враховуючи вищевикладене, якщо статутом підприємства визначено основним видом діяльності торгівля або громадське харчування та проведення діяльності відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 15 червня 2006 року № 833 ”Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів” із змінами та доповненнями, то дане підприємство відноситься до підприємств торгівлі або громадського харчування.
Ця стаття має на меті попередити людину про небезпеку контакту з безпритульними та дикими тваринами, які нерідко є носіями страшної інфекції. Епідемічна та епізоотична ситуація зі сказу на територіях наших громад залишається складною. Природні вогнища сказу існують практично на всій території. Щорічно реєструється захворювання на сказ серед тварин та випадки укусів людей хворими на сказ тваринами. Загибель домашніх тварин можна було б попередити якби власники цих тварин виконували свої обов’язки, які зазначені у пункті 6 «Правил тримання собак, котів і хижих тварин у населених пунктах».
