Невмирущий подвиг партизанів і підпільників
22 вересня в Новоархангельському краєзнавчому музеї відбувся мітинг, приурочений Дню партизанської слави «Пам'ять нескореним навіки». Музейні стіни, в яких зберігається чимало предметів Другої світової війни, наповнені бойовим визвольним духом. Ця атмосфера якнайкраще відображала зміст усього сказаного під час зібрання. А мовилося про приклади мужності та героїзму партизанів і підпільників, на яких виховується сучасна молодь. Зокрема учні 9 Б і 9 В класів школи-гімназії, які брали участь у заході.
Відкрили мітинг ведучі Василь Ільченко та Ольга Мельничук з Миколаєва. Вони зазначили, що відзначення цього свята є державним визнанням неоціненного внеску народних месників у велику Перемогу над фашизмом, відновлення історичної справедливості щодо масової участі українського народу у визвольній боротьбі проти гітлерівської навали.
Слово було надано секретарю Новоархангельської селищної ради Олександру Олександровичу Зубцю. Він розповів про партизанський і підпільний рух в Україні та Кіровоградській області, що виник в роки тієї найжорстокішої та найкровопролитнішої війни.
Перші загони народних месників з’явилися восени 1941 року під Черніговом та Сумами під керівництвом Миколи Попудренка та Сидора Ковпака. В кінці 1941 року нетривалий час діяв загін в околицях Нікополя й Кривого Рогу, що мав завдання знищити не пошкоджені шахти, але окупанти цей загін швидко ліквідували. Така сама доля спіткала й загін, що діяв взимку 1941-1942 років біля Павлограда і на Східній Дніпропетровщині. Довше діяли партизани в Криму.
Масовості партизанський рух набув з кінця 1942 року. Активний спротив окупаційному режиму з боку мирного населення виник внаслідок нещадного терору, числених вбивств, геноциду єврейського населення, вивезення молоді до Німеччини на примусові роботи.
У 1943 році партизани контролювали лісні райони Північно-Східної України, завдаючи значних втрат тиловим німецьким підрозділам, адміністрації та інфраструктурі цих районів. У травні-жовтні 1943 року загін Сидора Ковпака здійснив відомий рейд з Путивля через Волинь у Карпати з завданням «перерізати шляхи відступу фашистам», коли почалися бої за Дніпро.
У тому ж 43 році пройшли рейди партизанських загонів: М. Наумова (на Півдні Україні), Н. Мельника та О. Федорова (на Правобережжі та Волині). Партизанським формуванням розвідувального типу був загін Д. Медвєдєва, який діяв у 192-1944 роках на Волині, частково на Львівщині та Грубешівщині.
У Миколаєві підпільна антифашистська група «Миколаївський центр» під керівництвом Віктора Лягіна здійснила ряд великих диверсій, які заподіяли німецьким окупантам великої шкоди в живій силі і техніці (знищила аеродром, нафтобазу, склади, обладнання заводів, морські судна), добувала і передавала в Центр цінну розвідувальну інформацію про супротивника.
Після визволення України від фашистів партизани вели бої спільно з діючою армією. Український партизанський штаб проіснував до 1 червня 1945 року. В кінці війни він керував партизанами у Польщі та Словаччині, де відзначилася партизанська дивізія під командуванням П. Вершигори.
Окрему групу партизанів становили невеликі загони та молодіжні підпільні групи, які виникали стихійно: «Молода Гвардія» на Донбасі, підпілля у Вінниці, загін капітана Кудрі у районі Диканьківських лісів та уздовж Ворскли. Майже 30 тисяч учасників руху опору загинуло або потрапило в табори смерті.
Дії партизанських загонів та підпільних організацій у роки війни нанесли непоправні збитки живій силі, інфраструктурі та техніці противника, здійснили неоціненний внесок у наближення Великої Перемоги над фашистами.
Численний визвольний рух діяв і на території Кіровоградської області. В 1943 році на Кіровоградщині здійснював свою діяльність 21 партизанський загін, загальною кількістю 7800 осіб. У диверсійних групах налічувалося 3600 чоловік. З серпня 1941-го по березень 1944 року партизанами Кіровоградщини було знищено майже 11 тисяч фашистів, пущено під укіс 74 залізничних ешелони з живою силою і технікою ворога, виведено з ладу 242 паровози, 1367 вагонів і 102 цистерни, знищено 3732 автомашини тощо.
Славним партизанським краєм була і наша рідна Новоархангельщина. Про героїчні дії партизанського руху на території Новоархангельського району розповів зберігач фондів краєзнавчого музею Владислав Шимченко.
В травні 1942 року в Новоархангельську з ініціативи Юхима Андрійовича Фрединського та нашого земляка, відомого письменника Василя Павловича Козаченка, був заснований комітет сприяння партизанам. Комітетчики організовували втечі з табору військовополонених і жителів району, розповсюджували в селищі та селах антифашистські листівки. В червні комітет налагодив зв’язок із штабом партизанських загонів Уманщини.
8 січня 1943 року з підпільних груп було організовано дві розвідувальні групи. Перша збирала відомості про дислокацію ворожих військ, друга — шляхом диверсій діставала зброю.
В березні 1943 року підпільні групи Новоархангельська, Кальниболота, Шляхової, Ганнівки об’єдналися в партизанський загін, командиром якого став Ю. А. Фрединський, начальником штабу — М. С. Синиця. Загін нищив фашистів на території Новоархангельського, Тишківського і Хмелівського районів. Місцеві партизани тримали тісний зв’язок з загоном Матвєєва, який діяв в урочищі «Зелена Брама». До останніх днів окупації народні месники здійснювали диверсії, знищували ворожу силу та техніку, руйнували телефонно-телеграфний зв’язок, обстрілювали ворожі обози. У березні 1944 року загін влився в одну з частин діючої армії.
За свободу і незалежність рідної землі в жорстоких боях загинули смертю хоробрих партизани Михайло Степанович Синиця, Іван Іларіонович Кравченко, Петро Миколайович Курта, Павло Петрович Томак, молода патріотка Клавдія Байраченко та багато інших. Був закатований гітлерівцями десятилітній Вітя Гавриленко, який виконував доручення зв’язкового партизанського загону.
Мешканці селища з усіх сил і усіма можливими засобами чинили опір гітлерівцям. Забуваючи про небезпеку, на яку наражали себе і своїх близьких. Так в червні 1943 року Василь Козаченко обладнав у батьківській хаті підпільну друкарню. Та варто було окупантам дізнатися про її місце знаходження, як на усіх членів родини чекала б страта. Однак активісти не зважали на це. І ночами Василь Павлович зі своїм найменшим братом Анатолієм друкували листівки.
Подвиг партизанів і підпільників свято шанують в Новоархнгельській громаді. На жаль, сьогодні серед її жителів не залишилося жодного учасника народного руху опору. Але спомин про них вічно житиме в наших серцях. Щира їм вдячність від прийдешніх поколінь.
Присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять усіх загиблих, закатованих і померлих від ран народних месників.
Події тих буремних років знаходять своє відображення в нинішньому часі. Звертаючись до учасників зібрання ведучий Василь Ільченко оприлюднив новину про звільнення з полону наших сучасних Героїв-захисників.
До пам’ятника та обеліска загиблим воїнам у Другій світовій війні, пам’ятника воїнам-прикордонникам Західного прикордонного округу, пам’ятника Клавдії Байраченко та невідомому солдату були покладені квіти.
Нехай День партизанської слави і надалі передається з покоління в покоління. Це свято зберігає в наших серцях такі поняття, як Батьківщина, честь, обов’язок і пам'ять.
