Твої люди, громадо!
Родом із спорту. Так без перебільшення можна сказати про Олександра Петровича Бойка, який дійсно є вихідцем із того дивовижного світу, де панує дух запеклої боротьби, присутні ейфорія перемог і гіркота поразок, вражає краса складних вправ і тренованих людських тіл, і де до небес підносить моральне задоволення від досягнутого результату, а насамперед — від перемоги над самим собою. Він не закохався в спорт на якомусь певному відрізку свого життя, а народився з цією всепоглинаючою любов’ю.
15 червня йому виповнилося 63 роки, та незважаючи на літа чоловік знаходиться у відмінній фізичній формі. Досягнути цього вдалося завдяки систематичним заняттям фізичною культуро і спортом, дотриманням здорового способу життя, якому не зраджує упродовж всього свого буття.
Він створив себе сам, і завдячує цьому — Спорту. З дитинства відзначався самостійністю та наполегливістю. Народився на Донеччині, але зарані залишився без батьків і виховувався в Журавці у діда Миколи і бабки Гані Ігнатенків. Господь наділив Сашка лідерськими якостями, стремлінням до активного руху, яке не зникло до цієї пори. Уже в п’ять років хлопець з власної волі обтирався снігом. А в десять самостійно зробив собі лижі і щовечора, перш ніж сісти за уроки, проходив по десять кругів навколо колгоспного саду. Влітку місцеві хлопчаки набивали травою картуз і ганяли у футбол. Побачивши, з яким шаленим азартом вони віддаються грі, підполковник з Москви, котрий гостював в селі, привіз наступного року з собою шнурованого м’яча. Це подароване «диво» було власністю Сашка. Тож старші юнаки запрошували його до себе в команду, аби пограти справжньою футбольною приналежністю.
В ті роки були дуже поширені ігри у футбол та хокей між хлопчачими гуртами з різних населених пунктів. Журавські хлопці влітку їздили на велосипедах до Синюхи, Скалхуторів, Новоархангельська, щоб зійтися в гарячих футбольних баталіях. Взимку ходили пішки за три кілометри до села Синюха на дружні хокейні матчі.
Та Журавка в зустрічах з футболу, зазвичай, програвала. І Сашко вирішив зайнятися тренувальним процесом. Проводив з однолітками розминки, відшліфовував удари по воротах, подачу м’яча з кутового… Старання юного тренера дали свої плоди: якість гри команди покращилася в рази. Примітно, що його самого ніхто цьому не вчив. Розуміння суті того, що відбувається на полі було, як кажуть, у нього в крові.
Починаючи з четвертого класу він навчався у Новоархангельській середній школі. А згодом, як само собою належне, став вихованцем дитячо-юнацької спортивної школи. Заклад був щойно створений тренером Володимиром Володимировичем Якушечкіним і ще не мав свого приміщення. Взимку тренування проходили у спортзалі середньої школи, а влітку — на відкритому майданчику. Бігуни бігали широкою доріжкою, що пролягла попід річку, аж до ГЕСу та базару. Сашко відвідував секції легкої атлетики (тренер В.В. Якушечкін) та футболу (тренер Валерій Феофанович Бафталовський). Щосуботи він брав участь у змаганнях з футболу, легкої атлетики, волейболу, поринаючи у свою природну стихію. З сьомого класу по десятий юнак був чемпіоном району з бігу серед учнів шкіл на дистанції 200 метрів — допомагали вроджені швидкісні здібності. В 14 років підтягувався 15 разів. Та якось однокласник перевищив його досягнення, зробивши на очах у всього класу 17 підтягувань. Сашка це зачепило. Але вкопати землю зимової пори, щоб обладнати турнік для тренувань, не було ніякої можливості. І тоді хлопець з пересердя знайшов у дідовому дворі яблуню з товстою гилякою, й почав займатися на ній з подвоєним завзяттям. Після другої чверті він підтягувався вже 20 разів, а згодом в його особистому заліку було 25 підтягувань. Отоді його вже ніхто не міг перемогти.
В десятому класі юнак, як не дивно, постав перед вибором професії. Здавалося б, з такими фізичними задатками йому сам Бог велів бути вчителем фізкультури або тренером. Але водночас приваблювала й будівнича справа, до якої також мав хист. Все вирішив випадок. Одного разу заховавшись з учнями під накриттям від дощу вчитель фізкультури Віктор Якович Албул розповів, як він поступав в педінститут, навчався, проходив практику. Саша уважно слухав, і йому подобалося почуте. Вибір випускника одобрив колега В.Я. Албула — молодий вчитель фізкультури Микола Дмитрович Лясковський. Він відвіз хлопця до Кіровоградського педагогічного інституту, допоміг здати документи та підтримував під час іспиту з спецдисциплін. За це Олександр Петрович неабияк вдячний Миколі Дмитровичу. Також він щиро завдячує своїм першим тренерам В.В. Якущечкіну та В.Ф. Бафталовському — за все хороше, що вони вклали у свого вихованця.
А в цей час у Журавці за нього всі переживали, бо Саша був для односельців як «син полка». І коли в серпні йому прийшло довгоочікуване сповіщення про зарахування до вишу, в селі панувала загальна радість. Адже для журівчан у ті літа слово «інститут» означало щось недосяжне. Було це в 1976 році.
Здобуваючи вищу освіту він продовжував брати участь у різноманітних змаганнях. Тоді ж отримав перший розряд по багатоборству, що включає: біг на дистанції 100 метрів і 3 кілометри, плавання на дистанцію 50 метрів, стрільбу та метання гранати. Ще в інституті побрався з дуже гарною дівчиною Танею, з якою зустрічався чотири роки. Вона була з рідного краю — села Ганнівка.
Після одержання диплома приїхав з дружиною до Тернівки. Тут у подружжя народилася перша донька — Мирослава. Слід наголосити, що Олександру Петровичу притаманний креативний, творчий підхід до будь-якої діяльності. Тож з приходом активного, сповненого ентузіазму та ідей вчителя фізкультури спортивно-масова та фізкультурно-оздоровча робота в навчальному закладі пожвавішала. Через два роки тернівські школярі почали брати участь у районних і обласних змаганнях, а школа з 14 місця в районній спартакіаді перемістилася на сьоме.
Саме тоді директор Кам’янецької школи Олександр Іванович Стрілець залучав до себе сильні вчительські кадри. І він зробив все для того, аби молодий вчитель з нестандартними підходами до проведення уроків фізкультури влився у його колектив. Так Олександр Петрович у 1983 році перебрався з сім’єю до Кам’янечого. Це село, де після народження доньки Ані він вдруге відчув радість батьківства, стало для нього рідним на все життя.
На своїх заняттях він застосовував диференційований підхід: розділяв учнів на групи, надаючи дітям навантаження, відповідно до їх фізичних даних. І хоча деякі не виконували нормативи шкільної програми, ставив їм п’ятірки, бо вони справлялися з тими завданнями, які ставив перед ними вчитель. Цим самим заохочував учнів, вселяв у них впевненість у своїх силах і бажання досягати вищих результатів. Потім чимало хлопців неодноразово дякували йому за прилучення до спорту, який допоміг їм в подальшому житті — під час вступу у військові училища та служби в армії.
А ще, мабуть єдиний в районі та області, Бойко використовував на уроках фітотерапію: заварював у чайнику цілий букет трав і весь спортзал наповнювався цілющими парами. Побачивши таке, провіряючий з області зарахував Олександра Петровича до складу делегації, яка переймала інноваційний досвід роботи в Німеччині.
Татовими ученицями були і обидві доньки — Мирослава та Аня. І попри те, що особливих спортивних рекордів дівчата не встановлювали, з усіх інших шкільних дисциплін вони мали гарні оцінки, і закінчили школу з золотими медалями.
Біля будинку Бойків знаходиться стадіон, про що він завжди мріяв. Свого часу Олександр Петрович організував з числа бажаючих сільчан групу здоров’я. Спочатку набралося 29 охочих покращити свій фізичний стан. З них залишилося займатися 20 осіб. Це були дорослі люди різних професій. Перед початком занять він запросив лікарку, яка виміряла кожному пульс і тиск. За медичними показниками розділив учасників на три групи, даючи їм відповідні навантаження. Займалися прихильники здорового способу життя за таким графіком: тричі на тиждень тренувалися, добу голодували і ще один день присвячували сауні. Завдяки комплексному підходу його підопічні скинули зайву вагу: одна з жінок втратила три кілограми, інші — по п’ять-шість, а найбільший результат склав 17 кілограмів. І хоча до цього, ймовірно, призвела стресова ситуація, що сталася з жінкою на роботі, але в першу чергу на її організм подіяли фізкультурно-оздоровчі заняття.
Дружині лікарка заборонила відвідувати групу здоров’я через підвищений тиск. Та він на свій страх і ризик допустив її до занять. І через певний проміжок часу тиск стабілізувався.
Окрім всього Олександр Петрович бігав і моржувався. Долучився до цих видів фізичної активності ще в інституті. В селі у нього було багато послідовників — любителів зимових купань. Пам’ятає, як плаванням у крижаній воді займалося чи не пів Кам’янечого на всіх ставках. Особливо масові купання відбувалися на Водохреще, коли на річці ставили вирубаного з льоду хреста, а жінки забарвлювали його у червоний колір соком з буряка.
Пропрацювавши 25 років вчителем фізкультури і тренером з легкої атлетики у Кам’янецькій філії Новоархангельської ДЮСШ, Олександр Петрович пішов на вислугу. Це були складні дев’яності. Чоловік зайнявся приватним підприємництвом. Торгував на базарі з капоту автомобіля, розкладушки. Згодом відкрив у селі власний продуктовий магазин, взяв з в оренду ставок, зарибнив його. А у 2006 році люди обрали О.П. Бойка сільським головою.
Відрадно, що на різних відрізках свого життя він ніколи не забував спорт, і систематично проводив домашні тренування. Майже 20 років грав за збірну Новоархангельського району з футболу, і п’ять років — за футбольну команду ветеранів. Водночас читав відповідну літературу, підкріплював практику новою цікавою інформацією про традиційні й нетрадиційні методи оздоровлення.
Своє 60-річчя О.П. Бойко зустрів незвично, так як і належить неординарній особистості. Наступного після ювілею дня до Кам’янечого з’їхалися гравці з усього нашого краю, аби привітати свого друга й затятого футболіста. Прибула й підростаюча зміна. Після численних поздоровлень на стадіоні відбувся турнір з міні-футболу, потім — дружня гра в волейбол. Опісля пройшло нагородження пам’ятними медалями, які Олександр Петрович замовляв в Харкові й фотографування на згадку. Далі всі учасники торжества чевствували ювіляра в сільському будинку культури.
Сьогодні у свої 63 чоловік сповнений сил та енергії. Він не встановлює рекорди, а тренується для підтримання власного фізичного здоров’я. Встає, зазвичай, о сьомій годині ранку. Випиває стакан теплої води з содою і незважаючи на пору року та погоду прямує на стадіон, що знаходиться поряд. Взимку пробігає два з половиною-три кілометри, влітку, коли сонце стрімко піднімається вище і починає припікати дошкульніше — кілометр-півтора. Далі виконує три основні вправи: присідання (50-70 разів), віджимання в упорі лежачи (три підходи по 10 разів) та піднімання прямих ніг вгору для тренування м’язів пресу. Чергує їх з вправами для зміцнення м’язів рук і хребта. Вся ранкова зарядка разом з бігом займають годину-півтори.
Повернувшись додому, він виконує п’ять обов’язкових вправ зі штангою, навантажуючи м’язи рук і тулуба. Закінчивши заняття, приймає водні процедури. Залежно від обставин — це одноразове занурення в ополонку методом поплавка або холодний душ. На сніданок Олександр Петрович випиває стакан свіжого козячого молока і йде вправлятися по господарству. Зимовими вечорами у нього, за планом, волейбол, а влітку — футбол.
Отут слід зробити відступ і наголосити, що в Кам’янечому напрочуд гарно працює спортзал в центрі села. В ньому діє секція з боксу, в якій тричі на тиждень займаються діти під керівництвом тренера з міста Умань. Про це упродовж кількох років дбає керуючий Кам’янецьким відділком ТОВ «Агрофірма «Авангард» ЛТД» Ростислав Васильович Крамар. Крім того, вчителі фізкультури Валерій Павлович Жук і Віталій Іванович Маєвський проводять з дітьми заняття з футболу та волейболу. Водночас всі бажаючі жителі села старшого віку займаються волейболом, а прихильники «заліза» відвідують тренажений зал.
Харчується Олександр Петрович виключно натуральними продуктами з власного підсобного господарства, купуючи в магазині тільки необхідний мінімум харчів. Взагалі, він з тих справжніх господарів, які мають хліб власної випічки, молочне, м’ясне, а до них — фрукти, ягоди, городину та мед. Постійно тримав домашнє хазяйство, яке власноруч доглядав, розвантажуючи дружину від щоденної важкої роботи. З дитинства не терпить ледацюг, вважаючи що в селі можна багато чого приробити своїми руками, виростивши на городі та в хліві. З цього приводу завжди твердить: «Хочеш жити, а не виживати — не лінуйся, а йди і працюй!»
Та з четверга на п’ятницю, й кілька днів перед Пасхою Олександр Петрович свідомо голодає. Познайомився з цим методом альтернативної медицини в 34 роки і вже 28 літ поспіль, незважаючи на різноманітні спокуси, дотримується цієї набутої звички. При цьому продовжує тренуватися й займатися щоденною трудовою діяльністю.
Ще одним його уподобанням є сауна, любителем якої став ще в студентські роки. Щоб отримати оздоровчі процедури гарячим сухим повітрям, а також розслабитися, відновити сили і пройти масаж дубовим віником, об’їздив багато місць. Доки не зробив власноруч домашню сауну. І тепер в обов’язковому порядку париться в ній раз на тиждень.
Приємно дивує, що й через понад півстоліття чоловік не втратив жагу до фізичної діяльності. Каже: «Спорт давно став сенсом мого життя. Це — як наркотик, коли ти тренуєшся, ти стаєш зовсім іншою особистістю». І завжди мав повагу до тих, хто був фізично розвиненим, адже, на його думку, людина, яка займається спортом — це особлива людина.
Тому і виникла ідея написання цієї розповіді, бо Олександ Петрович Бойко на власному прикладі прагне донести жителям краю відому і незаперечну істину: спорт повинен бути присутнім в житті кожного — від малого до старого. Це — як дихати, їсти, спати, працювати, ходити в магазин, дивитися телевізор, розмовляти по телефону тощо. В будь-якому віці в щоденному розкладі чоловіків і жінок мають займати своє чільне місце фізичні вправи. Обирайте ті, які краще підходять вам за темпераментом та способом життя. І нехай вони будуть недосконало виконані, особливо в літньому віці, але в обов’язковому порядку вони повинні бути у вашому розпорядку дня. Альтернативи фізичним заняттям — немає. Ніякі пігулки не поправлять вам здоров’я так, як фізична культура і спорт. Вони дають організму заряд енергії й позитивних емоцій, сприяють зміцненню імунної системи, покращують мозкову діяльність, захищають від безлічі хвороб і психічних розладів, допомагаючи не лише тілу, а й душі.
Й це дійсно так. Саме спорт допоміг Олександру Петровичу перенести кілька років тому важку особисту втрату. І саме добрий фізичний гарт допомагає у період воєнного стану нести чергування на блокпосту.
Йому болить, що зараз в суспільстві забули про рухову активність, і незважаючи на успіхи в науці та техніці, населення поступово занепадає — м’язи атрофіруються, в організмі утворюються шлаки, з’являються застійні явища. Вважає, малорухливий спосіб життя — це проблема не однієї окремої людини, а цілої нації. І вирішувати її потрібно, починаючи з раннього віку, з дитячого садка та школи. А для цього необхідні відповідні програми, прийняті на рівні держави.
— У дитячі роки заняття спортом закладають руховий фундамент і готують усі системи організму до подальшого функціонування, — каже Олександр Петрович. — У середньому віці спорт компенсує малорухливий спосіб життя, допомагає долати стреси та підтримувати здоров’я. А на схилі літ фізичні вправи стають вкрай необхідними для боротьби зі старінням, задля подовження активного буття. Тому люди повинні перемогти свою лінь і назавжди пов’язати себе зі спортом, пам’ятаючи давній вислів: «Рух — це життя!»
За словами О.П. Бойка, особливе місце спорт повинен зайняти в житті молодих людей. Сьогодні на юне покоління впливають такі негативні фактори, як алкоголь, тютюнопаління й наркотики. І тут значну роль можуть відіграти заняття спортом, тому що він прямо протилежний цим спокусам, і є тим чудовим замінником, який не дасть людині стати алкоголіком, курцем чи наркоманом. Подібному Олександр Петрович навчає своїх чотирьох внуків — Валерію, Владислава, Ярослава й Артема. І неабияк радіє, коли вони, прислухаючись до настанов свого дідуся, знаходять час, щоб пробігтися парком, проїхатися на велосипедах чи поплавати в басейні.
Закликаючи співвітчизників до занять спортом, Олександр Петрович готовий допомогти будь-чим — організувати спортивне свято, започаткувати групу здоров’я або проконсультувати кожного зацікавленого, поділившись своїм багаторічним досвідом і глибокими знаннями на дану тематику.
Він радить підібрати такий вид тренувань, який буде до душі. Адже, трапляється, одному в радість біг, а для іншого він — тортури. Тож не примушуйте себе займатися тим, що є для вас тягарем. Правильно обраний вид спорту такий, після якого ви відчуваєте задоволення й справжню насолоду.
Часто виникає запитання: «А чи не запізно починати займатися спортом, приміром, у 50-60 років?» Чоловік з усією впевненістю твердить:
— Вік — не вирок, він взагалі ні до чого. Навпаки, опинившись поза роботою, якій присвятили найкращі роки свого життя, людям важко дати собі раду, не опустити руки. І новим сенсом буття можуть стати фізична культура та спорт. Розумний той, хто це сповідує і виконує. Адже саме спорт є чудовою зброєю проти старіння. Як відомо, будь-яка наша діяльність — це невпинна робота м’язів, їх постійне скорочення і розслаблення. Так от, під час занять спортом збільшується сила мускулів, з’являється гнучкість, легкість, підвищується еластичність суглобів. Разом з тим людину огортає відчуття радості та бажання жити, творити і любити цей світ у всіх його проявах. Тому вкотре наголошу: щоб нормально функціонувати, нашому тілу потрібен рух, рух, і ще раз — рух! І якщо ви прагнете якомога довше залишатися молодим — рухайтеся! А тому мій вердикт такий: заняття спортом корисні в будь-якому віці. І в сімдесят можна почуватися, як у двадцять!
З цим твердженням цілком згоден Новоархангельський селищний голова Юрій Павлович Шамановський. І вважає, що воно повинно послужити багатьом закликом до наслідування, конкретної дії. Тому що спорт, це — основа життя, це — друге дихання, це — сила!
Очільник громади Юрій Павлович Шамановський і депутатський корпус селищної ради щиро вітають Олександра Петровича Бойка з днем народження і бажають йому міцного здоров’я, довгих років життя, благополуччя та усіляких гараздів.
