«Я хотіла б, щоб світ позбувся ядерної зброї. Я не знаю, чи існує щось, чого я боюся більше».
Дата: 25.05.2022 15:35
Кількість переглядів: 524
«Я хотіла б, щоб світ позбувся ядерної зброї. Я не знаю, чи існує щось, чого я боюся більше».
З початку збройної агресії російської федерації проти України, Новоархангельщина прихистила у себе понад 1 600 людей, які тікали з місць, де ведуться активні бойові дії. Кожна історія вражає своєю люттю та несправедливістю. Але люди щасливі просто від того, що в безпеці.
Про те, як люди живуть на території Новоархангельської територіальної громади у часи історичного протистояння українського народу розповіла жителька Харкова Валерія Гамалей.
- Як ви потрапили до Новоархангельська? Чи був цей вибір свідомим?
- Швидше випадковим. Ми їхали з думкою, де зупинитися, де буде безпечно нам та дітям. Спочатку 2 ночі ми були в Кропивницькому. Потім за допомогою програми «Прихисток» ми знайшли будинок у смт. Новоархангельськ. Приїхали сюди і були дуже здивовані, адже нам трапився прекрасний будинок, за що велика подяка господарям. Згодом до нас приїхали наші друзі.
- Розкажіть про ваш побут у нашому селищі.
- Напевно, як і у більшості. Перш за все, у дітей проходять он-лайн заняття. Ми їм допомагаємо. Також ми садимо город, що для всіх нас, містян, виявилося дуже цікавим заняттям. Ми займаємося облаштуванням території, де проживаємо, наприклад, нещодавно у своєму подвір’ї ми створили місце для чаювання. Також ми ходимо до річки збирати сміття. Ми були здивовані, що маючи таку бездоганну природу, люди так її забруднюють.
- Як, на вашу думку, можна об’єднати внутрішньо переміщених осіб, які проживають у громаді?
- Ми б хотіли ініціювати еко-рух. Збір сміття – це насправді не страшно. Це прекрасно! Ми вже маємо певний досвід у цьому, тому з радістю можемо очолити ініціативну групу.
- Чи маєте намір повернутися додому?
- Так (зітхає). Ми постійно моніторимо новини. І чекаємо гарних вістей. І віримо, що вони будуть.
- Розкажіть, що для вас було «щастя» до 24 лютого, і що для вас «щастя» зараз?
- Раніше для мене щастя вимірювалося у можливості мандрувати, планувати, зараз цього не вистачає. Хоча світ змінився. І тепер щастя – це бути тут, у Новоархангельську. Ми живемо сьогоднішнім днем, радіємо життю, дякуємо за дах над головою, за чудову компанію. Нам тут, правда, добре. Ми з подругою ходимо на заняття хоровим співом. І діти наші ходять. Вони навіть обмінюються фольклорним багатством харківщини і сумщини з дітками вашої громади. Немає слів, аби виразити нашу подяку людям, які дають нам можливість занурюватися у культуру вашого краю і ставати її частиною.
- Як ви проводили вільний час до війни?
- Ой, не вистачить паперу, аби перелічити все, що ми робили. Це були прогулянки в лісі, з друзями, на велосипедах, на мотоциклах, картинги. Також робили вино, вирощували томати. А іноді і просто байдикували (сміється).
- У чому ви знайшли себе у Новоархангельську?
- Ідей для реалізації було небагато. Початку ми хотіли шукати роботу, але згодом зрозуміли, що родина у нас тепер велика, 14 чоловік. Комусь потрібно і прибирати, і готувати їжу, і допомогати дітям. А так, як я у Харкові мала свою студію йоги, і подруга моя, з якою за щасливим випадком, ми зараз живемо під одним дахом також викладає йогу, ми вирішили розпочати ці заняття з жителями Новоархангельська. Зараз заняття проходять 2-3 рази на тиждень, їх відвідує 5-6 людей. Заняття безкоштовні. Ми проводимо їх на території школи в центрі смт. Новоархангельськ. Також висловлюємо велику подяку усім, хто нам допомагає, надає приміщення та консультативну підтримку.
- Йога для вас – це робота чи хобі?
- Це хобі, яке переросло у справу життя. Я викладаю йогу уже 8 років. З початку війни, всі матеріали, які мала у студії (каремати, матраци) я віддала на потреби ЗСУ, в той же час, моя подруга віддала свої матеріали для людей, які переховувалися у Харківському метро.
- Якби у вас була можливість звернутися до усього світу – що б ви сказали?
- Я хотіла б, щоб світ позбувся ядерної зброї. Я не знаю, чи існує щось, чого я боюся більше. А також, хочеться висловити подяку світу. Війна показала, що люди можуть бути дружніми і допомагати один одному. Це нова модель світу. Це наша нова грань.
Фото: Андрій Яригін
