24 травня — День слов’янської писемності та культури
Дорогі співвітчизники!
Щорічно 24 травня у всіх слов’янських країнах урочисто прославляють святих рівноапостольних братів Кирила і Мефодія — творців слов’янської писемності. Вони були православними ченцями, слов’янську абетку створили у грецькому монастирі в IX столітті, близько 862 року. Новий алфавіт отримав назву «кирилиця» на ім’я візантійця Костянтина, який, прийнявши чернецтво, став Кирилом. А допомагав йому в богоугодній справі старший брат Мефодій.
Кирило створив слов’янську абетку на основі грецької, суттєво змінивши її, щоб передати слов’янську звукову систему. Таїна імен літер найдавнішого слов’янського алфавіту ще й досі остаточно не розгадана. Мова, яку запровадили Кирило й Мефодій, стала мовою східнослов'янських народів, у тому числі українського, а також деяких народів Азії. Сьогодні понад 250 мільйонів людей в Євразії послуговуються кирилицею як національним алфавітом. З 1 січня 2007 року, після приєднання Болгарії до Європейського Союзу, кирилиця стала третім офіційним алфавітом ЄС, після латини і грецького письма.
Святі Кирило та Мефодій займалися і просвітництвом: перекладали слов’янською мовою богослужебні книги, самі писали оригінальні твори, проповідували православ’я, відкривали при церквах школи і готували учнів, сприяли розвитку освіти та культури слов’янських народів.
Наша країна із здобуттям своєї незалежності також вшановує слов'янських учителів, чий науковий подвиг свого часу сприяв майбутньому становленню української писемності. Під час присяги першого Президента на вірність народові поряд з Конституцією та Актом проголошення незалежності України лежала розкішно оздоблена рукописна книга. Це було Пересопницьке Євангеліє — перший відомий переклад євангельського тексту літературно-писемною мовою, який зробили Кирило і Мефодій.
Відповідно до Указу Президента України від 17 вересня 2004 року День слов’янської писемності та культури відзначається в Україні на державному рівні. Встановлено це свято на підтримку ініціативи органів державної влади, Національної академії наук України, громадських і релігійних організацій та враховуючи історичне і просвітницьке значення спадщини слов’янських первоучителів у здобутку національної культури.
Мова — то є душа кожної нації, її найцінніший скарб. Такою ж неповторною є й писемність. Вони дозволяють людям спілкуватися, засвоювати збережений досвід народу та вічні духовні цінності, передаючи їх з покоління в покоління. Наш спільний обов’язок не лише дбати про історико-культурну спадщину, а й забезпечувати розвиток сучасної української культури. Плекаймо неоціненний скарб — нашу мову! Вона мелодійна, наче пісня солов’я, та барвиста, немов веселка. Адже лише любов до власної історії, примноження культурної спадщини свого народу є основами морального та духовного розвитку суспільства.
З повагою селищний голова Юрій Шамановський.
